Друга лігаОсобистостіФутбол Прикарпаття

Знайомство зблизька: Валентин Москвин

🔷Хто він – наставник вербівського «Урагану»?

Ниніній головний тренер ФК «Вербівці» належить до найпомітніших футбольних постатей на Прикарпатті, тож прихід Валентина Москвина до пересічної сільської команди нашого краю є доволі знаковим. Це й спонукало нас опублікувати наступне інтерв’ю.

⚽ ДОСЬЄ

Валентин Артурович МОСКВИН

◆Народився 8 січня 1968 року в Івано-Франківську
◆Срібний призер чемпіонату України 1992/93 років
◆Бронзовий призер чемпіонатів України 1992 року, 1994/95, 1995/1996 рр.
◆Фіналіст Кубка України 1994/95
◆Чемпіон СРСР 1991 р. серед дублерів
◆Переможець Меморіалу В. А. Гранаткіна в складі юнацької збірної СРСР 1986 р.
◆Виступав у командах: “Прикарпаття” (1985-1987), “Дніпро” (1988-1996), “Хапоель” Кфар-Саба, Ізраїль (1994), “Кривбас” Кривий Ріг (1996-1997)
◆У вищій лізі чемпіонату СРСР провів 25 матчів, забив 2 голи
◆У вищій лізі чемпіонату України провів 114 матчів, забив 14 голів
◆За збірну Україну зіграв 1 матч.
◆Працює тренером-викладачем в СДЮШОР “Прикарпаття”
◆Тренуючи аматорський “Нафтовик” (Долина), вивів його у переможці та «срібні» призери чемпіонату Івано-Франківщини
◆З початку нинішнього сезону очолив ФК «Вербівці» – учасника першості області.

Валентин МОСКВИН:
«Дякую долі, що був частиною «Прикарпаття» та «Дніпра»

— Валентине, як з’явився футбол у вашому житті?
— Народився в Івано-Франківську. Батько — військовослужбовець, мати — вчитель іноземних мов. Жили в центрі міста. Батьки були вимогливі, але це не позбавляло мене з раннього дитинства багато грати з хлопцями у футбол. Здається, десь у першому класі нашу гру бачив Юрій Семенович Шайкін. Він потім підійшов до мене й запросив на тодішній стадіон «Спартак», де знаходилась дитяча футбольна школа. Саме з того часу, можна вважати, футбол став невід’ємною частиною мого життя.

— Кажуть, що в тренера Шайкіна були найважчі тренування серед усіх груп у футбольній школі того часу…
— Мабуть, так воно і було. Були й такі тренування, після яких сил вистачало лише дістатись додому. Але це не заважало добре вчитися в школі №3: в атестаті мав лише дві четвірки — з фізики та хімії, решта — 5. Зараз можу лише подякувати наполегливості та вимогливості нашого тренера.

— Так сталося, що ви останній із вихованців франківського футболу потрапляли до складу юнацьких і молодіжних збірних СРСР…
— У 14 років мене почали залучати до юнацької збірної УРСР, яка складалася з гравців 1968 р. н. Команда успішно виступала на всесоюзних турнірах: Кубок «Надії» і Кубок «Юності». В 1985 році запросили до союзної юнацької збірної, за яку тоді виступали Юрій Калитвинцев, Ігор Коливанов, Ігор Добровольський і Дмитро Харін. Команда тоді підібралась добротна, ставала переможцем та призером різних міжнародних турнірів, зокрема Меморіалу Гранаткіна у Ленінграді в 1986 році. У фіналі ми там переграли навіть збірну ФРН, за яку виступали майбутні чемпіони світу Олівер Біргофф та Андреас Меллер.

— В одному з інтерв’ю ви казали, що з дитинства мріяли грати за івано-франківський «Спартак». Коли збулася ця мрія?
— Так, справді. «Спартак» тоді грав у першій союзній лізі, матчі якої збирали багато вболівальників на місцевому стадіоні. Враження ті матчі залишали незабутнє.

В 1984 році мене вперше запросили на тренування команди майстрів «Прикарпаття», яка тоді виступала у другій лізі. Команду тренували Юрій Дячук-Ставицький і Борис Россихін. Пам’ятаю одне з тренувань у парку Шевченка — там, де гірка. Завдання було — не лише викарабкатися на неї найшвидше, а ще й зробити це якомога більше разів. Я дуже здивувався, коли виконав завдання першим серед усіх гравців команди майстрів. Ось тут і пригадалися тренування Юрія Шайкіна (усміхається).

У футболці «Прикарпаття» вперше вийшов на поле у наступному сезоні, в матчі з тернопільською «Нивою». На жаль, ми тоді програли. У своєму другому матчі я навіть відзначився забитим м’ячем, але команду знову спіткала невдача. Програли житомирянам. Програли і третій матч — команді Ірпеня. Отже, дебют у команді, за яку мріяв грати з дитинства, щодо результату видався катастрофічним.

Одне з перших фото у футболці “Прикарпаття”. В атаці – Валентин Москвин.

— Та загалом за «Прикарпаття» ви провели чотири сезони, один з яких припав на 1987 рік — коли команда виборола третє місце в другій лізі.
— Гадаю, та команда була чи не найсильнішою за складом в історії «Прикарпаття». Ярослав Думанський, Ігор та Микола Юрченки, Сергій Турянський, Ігор Мельничук… Чи не найкращі свої сезони у футболці «Прикарпаття» провели Андрій Чикало, Петро Мельник та Аркадій Баталов. Як би то сказати, команда була — бомба! Вважаю, що в тому сезоні Івано-Франківськ міг повернутись до першої союзної ліги — як за змістом гри, так і за результатом.

На жаль, тоді зіткнулися з ганебним явищем у радянському футболі, коли місця, які команди мали посісти за підсумками сезону, інколи вирішувались у Києві чи Москві, а не на футбольному полі. Переможцем стала сімферопольська «Таврія», в якої на той час інфраструктура була кращою, ніж в Івано-Франківську, бо в нас уже розпочалася реконструкція стадіону.

— Як гравця юнацької збірної СРСР вас запрошували й інші клуби?
— У 1986 році навіть побував у київському «Динамо». Саме в цей час у Києві грали дублери «Динамо» та московського «Спартака». На матчі я був не один, а з тренером киян Олександром Чубаровим. Вразив стартовий склад киян — у них на поле вийшли чемпіони СРСР, володарі Кубка Кубків УЄФА Вадим Євтушенко, Іван Яремчук, Олексій Михайличенко, інші.

На той час я хотів грати у футбол, а не чекати свого часу. Тому згодом прийняв пропозицію «Дніпра», який проводив політику омолодження складу. Потім ані секунди не шкодував про своє рішення. Мені пощастило грати поряд із такими зірками, як Володимир Лютий, Вадим Тищенко, Едуард Сон, Євген Шахов, Микола Кудрицький та іншими, грати під керівництвом Берндта Штанге, Євгена Кучеревського, Миколи Павлова.

— Як випливає із історії, ви забили останній м’яч не лише у складі «Дніпра», але й загалом — серед усіх українських команд у чемпіонаті СРСР.
— Дуже добре пам’ятаю той матч з «Пахтакором» у Дніпропетровську. Я забив на 89-й хвилині, коли ми програвали ташкентцям з рахунком 1:3. Забитий м’яч став підсумком сезону, в якому ми посіли дев’яте місце в останньому чемпіонаті СРСР. Хоча серед дублерів ми здобули останнє золото Союзу.
Один статист із Дніпра колись розповідав мені, що той гол, за його підрахунками, був останнім, забитим у чемпіонатах СРСР, бо коли я забивав «Пахтакору», то матч у Москві між «Спартаком» і запорізьким Металургом» уже завершися.

— А в чемпіонаті незалежної України ви здобували нагороди чемпіонату?
— Так, у першому сезоні «Дніпро» виборов бронзу, а через рік лише за додатковими показниками поступився київському «Динамо» у боротьбі за золото.

Далі мені випало пограти один сезон в Ізраїлі, після чого повернувся до України. Прикро, але на той момент мені вже добряче дошкуляли травми. У 1997 році я повернувся до Івано-Франківська, де провів два матчі за фарм-клуб вищолігового «Прикарпаття», тисменицький «Хутровик», і був змушений закінчити грати.

— Чим зайнялись по завершенню кар’єри футболіста?
— Спочатку спробував себе в арбітражі футбольних матчі, але дуже скоро зрозумів, що це не моє. Працював у команді першої ліги «Спартак», куди мене свого часу запросив Ігор Юрченко. Потім на запрошення директора Йосипа Бербеця пішов до місцевої СДЮСШОР, де працюю і нині.

— Що б ви нині порадили молодим?
— Можу сказати, що свої мрії у футболі реалізував. Можливо, оглядаючись назад, напевно, можна було щось змінити, виправити якісь помилки, повестися по-іншому в певних ситуаціях, але шкодувати про щось — ні, не шкодую. Безумовно, наразі майже всі мріють стати чемпіонами Європи, світу, виграти Лігу Чемпіонів, грати у «Барселоні» чи Реалі»…

На жаль, це дано одиницям або декільком десяткам футболістів у цілому світі. Я переконаний, що на Прикарпатті є талановиті юні футболісти, яким треба створити всі умови. Вірю, що саме вони та стабільна ситуація в країні сприятимуть тому, щоб до Івано-Франківська повернувся справжній футбол, який ми втратили за останні роки.

Володимир ОМОМ, газета «Репортер» /report.if.ua/.

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
error: Матеріал захищено !!