ГандболОсобистості

Юлія Думанська: “З Україною в серці”

ТА НЕВЖЕ ЦЕ НАША ЮЛЯ!?..

До когорти зіркових величин, що вилетіли з-під крила тренера Богдана Алімана, дуже високо здійнялася Юлія ДУМАНСЬКА. Відважившись у 2011 році перебратися до сусідньої Румунії, вона виросла там до рівня воротаря №1 національної збірної, допомогла румункам посісти два роки тому в Парижі четверте місце. Також завдяки Юлі її “Крайова” вирвала із зубів російського чемпіона престижний Кубок ЄГФ. У результаті – статуси найкращого воротаря ліги і почесного громадянина однойменного міста і, як апогей, титули найкращого голкіпера і найкращої молодої гандболістки світу за версією handball-planet.com!

І уявіть собі, на старті поточного відбору на чемпіонат Європи проти румунок із воротарем Юлією Думанською в складі нашої збірної вийшли інші три городенківчанки – Леся Смолінг, Наталя Савчин і Тамара Смбатян. Матч, що відбувся 25 вересня в Брашові, завершився не на нашу користь – 24:27, і нашій поразці “посприяла” немалою мірою і Юля, котра має на меті стати однією з найкращих воротарів у світі.

І румунка з українським, городенківським (!), корінням настирливо добивається свого. Фахівці підрахували, що голкіпер збірної Румунії Юлія Думанська була першою в рейтингу голкіперів за підсумками попереднього раунду ЧЄ-2018. Її показник надійності в 40 відсотків очолив список найкращих. Далі були Філіпа Іден (Швеція) – 38%, Бланка Біро (Угорщина) – 36%, Сильї Сольберг (Норвегія) – 36%, Амандин Лейно (Франція) – 35%, Мая Войнович (Словенія) – 35%.

Також “Космополітка” назвала недавно символічну збірна “емігранток” – гравчинь, що мають пострадянське коріння, але представляють інші країни. Тож очолила цю збірну безальтернативно саме воротар Юлія ДУМАНСЬКА з “Вилчи” (Румунія), куди наша краянка було перейшла після двох років у “Крайовій”. Було, бо в наступному сезоні українсько-румунська легонерка захишатиме кольори одного з хорватських лідерів – RK “Podravka Vegeta”. Та про це в одному з наших наступних матеріалів.

Звісно, яскравий злет Юлі не могли не помітити авторитетні мас-медіа. Так, після її виступу в складі команди Румунії, що посіла четверте місце на Євро-18 у Франції, журналісти “Спорт-Экспресс в Украине” взяли в нашої краянки велике інтерв’ю, яке, безперечно, зацікавить і земляків “зірки”, яка спалахнула в Городенці. Тож h-SPORT подає розмову в перекладі й з незначними скороченнями фрагментів, що з огляду на час втратили актуальність. (Михайло Приймак).

Юлія ДУМАНСЬКА: “Хочу бути в трійці кращих воротарів світу”

Перемогу у фінальному турнірі жіночого чемпіонату Європи у Франції святкували господарки турніру. На жаль, вдруге поспіль збірна України пропустила чемпіонат Старого світу, хоча досі була завсідником європейських форумів одинадцять разів поспіль.

Однак без українського сліду не обійшовся і цей турнір. Юлія Думанська, воротар збірної Румунії, зникла з українських гандбольних радарів ще в юному віці. Однак, незважаючи на свої 22 роки, Юля вже має чимало досягнень – вона завоювала бронзу з молодіжною збірною Румунії на ЧС-2016, виграла з клубом «Крайова» Кубок ЄГФ.

І цей чемпіонат Європи склався для Юлі і її команди доволі успішно – Думанська з 32-ма відсотків сейвів посіла 9-те місце в рейтингу кращих воротарів ЧЄ-2018, а збірна Румунії зупинилася за крок від медального п’єдесталу, посівши високе для себе четверте місце.

Ми не могли не скористатися можливістю поспілкуватися з чарівною гандболісткою. Це перше в житті інтерв’ю Думанської для українських медіа. Розмова відбулася в Парижі напередодні фінального дня турніру рідною для Юлі українською мовою.

КРОК ЗА КРОКОМ – УГОРУ

– Юлю, наша розмова могла відбутися ще рік тому після невдалого для збірної Румунії матчу 1/8 фіналу чемпіонату світу проти Чехії …

– Так, наша збірна тоді була дуже засмучена результатом тієї гри, адже всі вважали нас фаворитом. Шкода, бо ми могли пройти до четвірки кращих команд планети. Але за останній рік багато що змінилося в моїй кар’єрі, тому зараз буде можливість про щось більше розповісти.

– Коли ви познайомилися з гандболом?

– Я народилася в містечку Городенці Івано-Франківської області, виховувалася в спортивній сім’ї. У вісім років мама вирішила, що я не дуже струнка і віддала мене на гандбол до місцевої ДЮСШ. Там вчилася два роки. У мене не було відчуття, що я стану професійною спортсменкою. Тренувалася швидше для задоволення. До речі, спершу я грала в полі. Вже пізніше мій шкільний тренер, Богдан Аліман, поставив мене у ворота, я відбила три пенальті, і з тих пір стою в «рамці». І не шкодую про це!

– Зазвичай перспективні гандболістки з Городенки шліфують свою майстерність у Львівському училищі фізичної культури, щоб потім потрапити до «Галичанки». Приклад відомих майстринь ручного м’яча Тамари Смбатян, Лесі Смолінг, Наталії Сабової, Наталії Савчин тому підтвердження. У вас же ігровий шлях склався зовсім по-іншому. Чому?

– Спершу і в мене все йшло «за шаблоном». На змаганнях у Львові мене і мою однолітку Наталю Савчин побачив тренер львівської «Галичанки» Василь Козар і запропонував перейти в ЛДУФК. Оскільки це був однозначно в плані гандбольної кар’єри крок уперед – ми погодилися. На жаль, за півтора року, проведених у Львові, не все добре складалося в ігровому плані. У вересні 2010-го ми з командою Городенки поїхали на турнір до Румунії, там посіли перше місце, а сама країна мені сподобалася.

Після турніру до мене, Томи Смбатян і Наталки Савчин підійшли місцеві фахівці і запропонували спробувати свої сили в Румунії. Мої подруги відмовилися, а я після довгих роздумів вирішила спробувати щастя в іншій країні. Адже я хотіла зробити новий крок в житті, і для розвитку подальшої гандбольної кар’єри перспектива гри за кордоном була, на мою думку, кращою. До України я завжди могла повернутися.

– І як складалася ваша румунська кар’єра?

– Я перебралася до Румунії в січні 2011 року. З юнацькою командою «Бая-Маре» 1996-97 р. н. я пройшла за три роки всі національні чемпіонати U-14, U-15, U-16. У віці 17 років мене віддали в оренду до команди румунської Суперліги з міста Констанци. У цій команді, власне, і почалася моя професійна кар’єра. Через рік я повернулася до Бая-Маре. Зіграла там пару сезонів. «Бая-Маре» тоді гриміло в Європі, грало в Лізі чемпіонів. Склад був зоряний: румунки Паула Унгуряну та Валентина Ардял-Єлисей, француженка Елісон Піно, бразилійка Алешандре ду Насіменто, німкеня Барбара Аренхарт, норвежка Каміла Херра, голландка Луїс Аббінг. Звичайно, за такого складу я грала мало, набиралася досвіду, хоча навіть тренування з такими зірками дали мені багато для подальшої кар’єри.

– Далі у вашому клубному ростері була «Крайова», з якою ви виграли свій перший євротитул.

– Так, на жаль, «Бая-Маре» розпалася, і я змушена була змінити команду, перейшовши до «Крайови». Там я вже була основним воротарем. Зіграла я з “Крайовою” два сезони, в першому з яких ми посіли четверте місце в чемпіонаті Румунії, а в другому – вже друге місце і сенсаційно для багатьох виграли Кубок ЄГФ. При тому, в єврокубку в нас не вірили навіть у Румунії. Особливо після того, як в першій чвертьфінальній грі ми вдома два голи поступилися сильній російській «Ладі». І в Тольятті нам вдалося практично диво – ми перемогли з різницею в три м’ячі і вийшли до півфіналу. Далі послідовно за сумою двох матчів знову з різницею в один (!) м’яч ми перемогли грецький «Кастамону» і норвезький «Крістіансанд» і отримали заповітний трофей. Хоча особливих зірок у нас не було, але ми були психологічно стійкі й сильні командою, вигризали матчі на характері!

– Як виник варіант з нинішнім клубом «Римніку-Вилча»?

– «Римніку» хотів підписати мене ще раніше, тоді, коли розпався «Бая-Маре». Я вже на 95 відсотків була у них, але дізналася, що Ардял-Єлисей підписує контракт з «Крайовою». Оскільки Валентина була моїм хорошим наставником і другом, то за її порадою я вибрала «Крайову». Після завершення сезону-2017/18 «Крайова» була впевнена, що я залишуся в команді, адже часто я грала по 60 хвилин в матчі. Тому з новим контрактом і тягнули, хоча у мене на той момент були пропозиції з Угорщини, Данії і навіть Росії (наші подвиги в єврокубку не залишилися непоміченим). Зрештою, дали мені 30 хвилин, щоб я погодилася на їх умови. А я дізналася, що Ардял-Єлисей підписала контракт з «Римніку», подзвонила їй і сказала, що раз ти там, то і я до вас приєднаюся. (Сміється).

– Чи задоволені своїм рішенням?

– Повною мірою! Клуб надав мені в користування двокімнатну квартиру, машину, є всі умови для тренувань і відновлення. Я думаю тільки про гандбол.

– У клубу знову спонсор – хімічний гігант «Олтхім», під крилом якого команда гриміла в Європі й перемагала в Лізі чемпіонів, і в якій грала ваша тезка Манагарова?

– Ні. Зараз у нас спонсор – велика мережа аптек. Але, повірте, плани не менш грандіозні. Стоїть завдання – посісти в чемпіонаті місце не нижче другого, щоб у наступному сезоні безпосередньо вийти до Ліги чемпіонів. До речі, зараз у чемпіонаті ми йдемо на першому місці, вигравши всі дев’ять матчів і завдавши на виїзді поразки безперечному румунському гранду і нещодавньому переможцю Ліги чемпіонів «КСМ Бухарест».

РУМУНСЬКЕ ГРОМАДЯНСТВО І «ЕКІП НОСТРА»

– Зміна громадянства – доволі педантична справа. Як ви зважилися на такий крок?

– Коли я їхала з України, то мене називали зрадницею, тому що я залишила команду посеред сезону. Я добре розуміла, що перспектив у майбутньому грати за збірну України я не маю, мене ніхто шукати не буде і про мене забудуть. Через чотири роки, коли я вже грала в румунській суперлізі, місцеві фахівці стали мене вважати перспективним гравцем, почалися дискусії про зміну громадянства. Оскільки в моїй родині ніколи не було етнічних румунів, то я вважала, що це неможливо. Мені допомогли люди з румунської гандбольної федерації і міністерства молоді та спорту. 5 травня 2016 року я отримала громадянство.

– За ці 5 років, що ви провели в Румунії, хтось із українських гандбольних посадових осіб звертався з пропозицією зіграти за збірну України в якійсь віковій категорії?

– Ні. Про мене всі на батьківщині забули, а я сама не просилася. Так сталося, що ні за одну зі збірних України я не провела жодного матчу!

– Тому дебют за збірну Румунії в офіційному матчі не змусив себе довго чекати?

– Так. Було приємно, що в Румунії на мене розраховують. Оскільки у зв’язку зі зміною громадянства не потрібно було проходити карантин, вже в липні 2016 роки я грала за молодіжну збірну Румунії на чемпіонаті світу. І дебют вийшов вдалим – ми завоювали «бронзу»!

– Згодом ви дебютували й за національну збірну Румунії…

– Мене авансом взяли на грудневий ЧЄ-2016 до Швеції. Там я була третім воротарем після Унгуряну та Дед, набиралася досвіду. Я вийшла на майданчик лише в останньому матчі за 5-6 місце проти Німеччини, відбила два пенальті, а Румунія перемогла. Тому дебют за дорослу збірну теж став вдалим.

– Продовження вийшло не менш вдалим?

– Після ЧЄ-2016 завершила виступи за збірну Унгуряну. Я і Дед стали надалі двома практично рівноцінними воротарями збірної. Ми пройшли чемпіонат світу-2017, відбіркову кампанію до ЧЄ-2018 і власне фінальний турнір.

– Чи могла дівчина з містечка на Прикарпатті в дитинстві уявити, що буде грати на чемпіонаті Європи проти великої і жахливої ​​збірної Норвегії, зробить 44 відсотків сейвів, обіграє іменитих суперниць з різницею у вісім (!) м’ячів і в кінці-кінців отримає приз кращого гравця матчу?

– Навряд . Хоча ще дитиною я уявляла собі, як буду захищати ворота збірної України. Так сталося, що я захищаю ворота збірної Румунії, це тепер моя команда. У матчі з норвежками ми були безстрашні, грали як одне ціле. Це було круто! Взагалі грати на чемпіонаті світу або Європи – це круто!

– Збірну Румунії нині тренує один з кращих тренерів сучасності – іспанець Амбросіо Мартін, який чотири рази приводив «Дьйор» до тріумфу в Лізі чемпіонів. Як працюється молодій гандболістці з таким маститим тренером?

– Він дуже подобається мені і як тренер, і як людина. Дуже чітко пояснює тактику, чудовий психолог. Навіть коли ми програємо, він нас підтримує, жартує.

ЕМОЦІЇ, МОВИ, МРІЇ

– Ви завжди така імпульсивна, як здається на майданчику, піднімаєте кулаки вгору після вдалого «сейву», постійно підбадьорюєте вигуками подруг по команді?

– У реальному житті навпаки я намагаюся бути дуже спокійною, слухати музику, насолоджуватися вільними хвилинами. Всю свою енергію я витрачаю на іграх. На майданчику біля мене вмикається якась кнопка, я заведена, завжди підбадьорюю колег, щоб у них ніколи не опускалися руки.

– У вас є молодша сестра, яка теж займається гандболом.

– Так, Марина – теж воротар. Навчалася гандболу в Городенці та Львові, тепер живе і тренується в Румунії, в системі «Бая-Маре». Йде, так би мовити, моїм шляхом.

(Як уже повідомлялося, Юлина сестра, 20-річна Марина, яка визнавалася кращим воротарем дитячого чемпіонату Румунії, на сьогодні підписала контракт із відомим клубом “Клуж”).

– Гандбол забирає левову частку вашого часу. Залишаються сили ще на щось, крім улюбленої гри?

– Я вчуся. (Сміється). Спочатку в ліцеї в Бая-Маре, потім заочно в університеті Крайової. А ще мені дуже подобається вивчати іноземні мови. Звичайно, досконало знаю румунську. Вільно спілкуюся англійською, читаю на ній книжки і дивлюся серіали. У майбутньому планую сісти за угорську.

Люблю подорожувати. Тому, можливо, і не затримуюся на одному місці. (Сміється). Коли є вільний час, то їду до сестри, або до батьків, до Праги.

– А як часто приїжджаєте до України?

– Тепер рідше, зазвичай у червні, після закінчення сезону.

– Яка найзаповітніша гандбольна мрія Юлі Думанської?

– Передовсім я хотіла б виграти Лігу чемпіонів. І, звичайно, з часом хочу бути в трійці найкращих воротарів світу. Для цього я щодня напружено працюю і лягаю спати з цими думками…

– Щоб виграти Лігу чемпіонів, потрібно грати в сильному клубі. Де б хотіли опинитися в майбутньому?

– У клубі, який стабільно грає в Лізі чемпіонів. Це може бути «Бухарест», або якийсь із угорських грандів.

З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ

– У чемпіонаті Румунії нині грає багато українок. Ірина Глибко взагалі є вашою партнеркою по команді. Чи підтримуєте контакти з українською діаспорою Румунії?

– Іра Глибко є провідним гравцем нашої команди. Тренери на неї дуже розраховують. У моєму попередньому клубі я грала з екс-дніпрянкою Аллою Шейко, знаю також Ірину Шуцьку, яка кілька років грала в тій же Констанці, і зараз до цих пір виступає в румунській Лізі. Перетиналася в старому «Олтхімі» з Настею Подпаловою.

Всі вони грають на високому рівні і затребувані в клубах, хоч рівень румунського клубного гандболу теж високий. Всі українки привітні, з усіма я приємно спілкуюся. Завжди здорово, коли ти приїжджаєш в інші міста, а тебе там дізнаються і говорять з тобою українською.

(Ми теж уже повідомляли, що в румунській суперлізі віднедавна грає подруга Юлі з дитинства – Тамара Смбатян).

– Чи є у вас можливість стежити за виступами збірної України?

– Моє серце вболіває за Україну. Свої колишніми не бувають… Мені гірко, що Україна в черговий раз не буде грати на чемпіонаті світу. Адже у мене є ще одна маленька мрія – зіграти коли-небудь в матчі Румунія-Україна… (Як знаємо, ця Юлина мрія таки збулася восени минулого року).

– Щоб ви побажали жіночому гандболу в нелегкі для нього часи?

– Бажаю дівчатам не здаватися! У всіх команд бувають важкі моменти, коли результати йдуть на спад. Завжди треба продовжувати тренуватися і вірити в себе. І не здаватися, боротися до кінця. І тоді все буде добре!

Андрій Чучман, Денис ПОПОВ (“Спорт-Экспресс в Украине”).

Теги
Показати більше

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Close
Close