Інші видиІсторіяОсобистості

Легенда NHL Орест Кіндрачук

«Я на сто відсотків – українець», – з гордістю заявляє знаменитий свого часу канадський хокеїст із городенківським корінням

🔷 Хто бачив бодай фрагменти документального фільму “ЮКІ. Історія перемог вільних українців” нашого краянина Володі Мули, безсумнівно, не без щемливого хвилювання сприйняв зізнання легендарного бомбардира «Філадельфії Флайєрс» Ореста Кіндрачука про своє городенківське коріння. І справді, дивишся ці кадри — і в очах мимоволі навертаються сльози.

Хто він – Орест Кіндрачук? Крупинками і ми постаралися зібрати чимало цікавого про чи не найзнаменитішого городенківця. Навіть відшукали його згадку про матчі «Філадельфії Флайєрс» із московьким ЦСКА. Саме тоді, півстоліття тому, в багатьох із городенківців виникала доскіплива підозра щодо нашого походження Ореста Михайловича. Але хто міг про це заявити на весь голос під недремним оком кагебистів?..

ДОСЬЄ

Орест Майкл КІНДРАЧУК (англ. Orest Michael Kindrachuk; 14 вересня 1950, Нантон, Альберта) — канадський хокеїст.
Його батьки були українськими іммігрантами і його першою мовою була українська.
Позиція: центральний нападник
Кидок: лівий
Професійні клуби: «Філадельфія Флайєрс», «Піттсбург Пінгвінс», «Вашингтон Кепіталс»
Ігрова кар’єра: 1971 — 1982.
Орест Кіндрачук після успішної хокейної кар’єри знайшов себе в страховому бізнесі та пакувальній промисловості в районі Філадельфії. Він і його дружина, Лінн (Lynn Kindrachuk), проживають на півдні Нью-Джерсі. У них два сини: Зак (Zak Kindrachuk) і Джейк (Jake Kindrachuk).

«Оскар» із долини Делавер

Колишній Флаєр Орест Кіндрачук – про своє дитинство, перевагу хокею над медициною, кар’єру в НХЛ та пенсію

Зак ХІЛЛ, Рhiladelphiaflyers.com

– Що робите з часу виходу на пенсію?
– Після виходу на пенсію в 1982 році взяв деяку перерву, а потім прилучився до страхового бізнесу та пакувальної промисловості.
– Розкажіть про свою родину.
– Дружина Лінн, отримавши ступінь магістра, є помічницею спортивного директора в коледжі округу Глостер, курирує там фітнес-центр. У нас два сини. Зак закінчив університет Монмута в 2004 році і продовжує кар’єру на радіо. Він живе в Есбері-Парку, штат Нью-Джерсі. Джейк закінчив Вейк-Форест і займається інвестиційним банківським бізнесом у Чикаго.
– Коли почали грати в хокей?
– Почав кататися на ковзанах, коли мені було три роки. Ковзани і гра в хокей– це все, чим займається дитина в Саскатуні, Саскачевані. Ковзанки були скрізь. Родини мали їх на задньому дворі. Правило моїх батьків було таким, що я мав бути вдома до 21:00. Коли мені виповнилося сім чи вісім років, доставляв газети, а потім прямував просто на ковзанку. Робив це щодня.
– Коли подумали, що маєте талант, аби пробитися до НХЛ?
– Суботній вечірній хокей на телебаченні в Канаді був схожим на релігію. Ми все планували довкола цієї події. Мені було, мабуть, вісім чи дев’ять років, коли сказав матері, що вона буде спостерігати за мною одного дня в суботній хокей. Це була моя мета. Коли насправді подумав? Спершу вирішив учитися на медичному факультеті в університеті Саскачевана. Тоді саме грав у комерційній лізі. Провів справді хороший рік. Джеррі Мельник (колишній скаут “Флайєрса”) бачив, як я граю, і включив мене до свого списку.
– Що таке комерційна ліга?
– Це ліга, до якої потрапляють після гри серед юніорів, які були недостатньо готовими до Національної хокейної ліги. Там я був 19-річним проти хлопців від 28 до 32 років. Рівень був високим, але ці хлопці були жорсткими і підлими.

– Що змусило вас спершу вирішити поміняти хокей на вивчення медицини, а потім передумати і призупинити навчання?
– Тоді відчував, що дуже хочу бути лікарем, а шанси на НХЛ були незначні, бо команд було набагато менше, ніж тепер. Тож грав у комерційній лізі, знаючи, що завжди міг повернутися до навчання. Розумів, що не завжди буду молодим і перебуватиму в найкращій формі, щоб грати у великий хокей. Але несподівано “Флаєри” запросили мене до своїх тренувальних зборів. Зігравши вже свої перші матчі, відтак став повноправним гравцем цієї великої команди. Хіба міг раніше мріяти, що заберуся так високо, гратиму за команду, яка двічі здобула Кубок Стенлі. Назвіть це долею.
– Якими були основні етапи вашої кар’єри?
– Вони виглядають у формі сходів. Кожна сходинка в драбині приносила мені нову родзинку. Першою сходинкою було бажання потрапити в НХЛ. Мав можливість підписатись у ВАЗ на початку 1970-тих за набагато більше грошей, але виростав із мрією про те, щоб зіграти в НХЛ. Наступною сходинкою став виграш Кубка Стенлі. Змагатися у фіналі Кубка Стенлі– це казково, але виграти двічі поспіль і бути в трьох фіналах було приголомшливо. Преса була неймовірна. Повірте, коли ми змагались у фіналі, репортери хотіли знати, в який колір шкарпеток ми були одягнені. Вони хотіли знати все про нас. Мене цитували в газеті до дрібниць. Пам’ятаю, як з дружиною їхали в метро до Центру Сіті, і вболівальники зупиняли нас і казали: “Ого, ти так спокійно гастролюєш містом”. Нас усюди впізнавали. З іншого боку, спробувала б наша команда вирушила в місто нашого суперника, де нас абсолютно ненавиділи.

– Флаєри не дуже подобалися іншим командам НХЛ, та коли ви грали проти росіян, чи змінилися почуття суперників?
– Так. Це була ще одна ступінь у сходах. Вся Ліга була на нашому боці, коли ми грали з московським ЦСКА. Всі хотіли, щоб ми довели свою перевагу, заходили до нашої роздягальні, аби побажати нам удачі. Однак НХЛ не терпілося покарати чи оштрафувати нас за ці матчі. Хоча росіяни нам насправді не сподобалися. Ми запізнились на обід із армійцями перед грою, але нам було байдуже, що вони думають. Пригадую, Фредді Шеро встає і каже, що хотів би вітати російську Червону Армію у Філадельфії – колисці свободи. Наступного дня ми провели ранкове тренування в Спектрі, а російська команда спостерігала за нами з трибун. Після того, як ми закінчили, вони почали тренуватися, а ми всі пішли. Ми навіть ніколи за ними не спостерігали. Але наступного дня, перед грою, запланованою на 13:00, ми всі були в роздягальні вже о 9:00 ранку. Хотіли їх розбити на шматочки. Що й зробили!
– Вас продали до Пітсбурга в 1978 році. Ви були засмучені з цього приводу?
– Ні. У моїй кар’єрі настав час рухатися далі. Остання сходинка в драбині відбулася тоді, коли мене продали Пітсбургу. Через два тижні в тренувальних зборах гравці обрали мене капітаном команди. Мене призначити капітаном команди НХЛ – це було великою честю.
– Незважаючи на те, що вас продали до Пітсбурга, ви все одно тримали свій будинок у Філадельфії. Чому?
– Філадельфія була чудовою для всіх нас, хто грав за “Флаєрів”. Ми були командою “синіх комірців”, з якою могли спілкуватися вболівальники Філадельфії. Тут все ще є люди, які вважають, що ми виграли Кубок буквально п’ять років тому. Якщо це не лестить, то не знаю, що це є. Ми живемо в одному будинку з 1974 року.
– Хто назвав свою дитину Орестом?
– Я на сто відсотків українець. Брата моєї матері звали Орестом, і батьки дали мені його ім’я. Пам’ятаєте пісню Джонні Кеша “Хлопчик на ім’я Сью”? Такі імена роблять вас трохи жорсткішими (сміється)!
– Чи називали вас товариші по команді Орестом?
– Гравець, який мене не знав, називав мене Орестом. Гравці ж, які мене знали, називали мене “О”, або “Оскар”, або “Ерні” з вулиці Сезам. Дон Салескі був відомий як “Великий птах”, Дейв Шульц був “Гроудом”, а мене називали або “Оскаром”, або “Ерні”. Прізвиська були, і досі існують на великому льоді.

Крихітка «О» з українським прізвищем

Блог OrangeAndBlack

Орест Кіндрачук часто бував недооціненим, і його прізвище часто забувають, перелічуючи маститіших «льотчиків» 70-х. Але ті, хто знав його добре, віддавали собі звіт в тому, що уродженець Нантона (провінція Альберта), був особливим гравцем. Одним із таких був Макс Макнаб – генеральний менеджер «Сан-Дієго Галлз» в сезоні-1971/72.

Як і Кіндрачук, Макнаб був родом із Західної Канади. Він вірив, що вихідці з прерій подібно Крихітці «О» мають великі, більш гарячі хокейні серця, ніж хлопці зі Сходу. Потрібно визнати, що ця думка була вельми поширеною на територіях на захід від Онтаріо.

– Я пам’ятаю Ореста в юніорському хокеї. Він був одним із небагатьох, хто приїжджав у Флін Флон (Манітоба) і не був заляканий на майданчику місцевими «Бомберс». З тих пір і стало очевидним, що цей хлопець неодмінно вигризе собі місце під сонцем, – розповідав Макнаб.

І Орест, котрий тривалий час розмовляв у Північній Америці лише рідною українською мовою, це зробив.

Він відіграв за клуб WCHL «Саскатун Блейдс» три сезони і був підписаний «Філадельфією» як вільний агент в 1971 році. Це сталося після сезону, в якому Кіндрачук віддав 100 результативних передач, будучи капітаном своєї команди. В продовження юніорської кар’єри він провів багатообіцяючий рік у «Сан-Дієго» (WHL), що не залишилося непоміченим. Надійшло запрошення до тренувального табору «Флайєрс», який відкривався у вересні 1972 р.

Макнаб згадує:
– Я сподівався, що він повернеться в Сан-Дієго. Але у «Флайєрс» в той час був фарм-клуб в Річмонді, штат Вірджинія. Це була Американська ліга (AHL), а тренував там Едді Буш. Під час табору я дивився на Буша всякий раз, коли Кіндрачук опинявся на льоду. Едді бачив все те ж саме, що бачив я. Орест вигравав вкидання, він бився, як чорт, в кутах майданчика і навіть іноді закидав шайби. Я знав, що більше ніколи не побачу його в WHL знову. І не побачив.

Кіндрачук зіграв 72 матчі за «Річмонд» і набрав 86 очок (35 + 51). Його гра сподобалася менеджменту «Флайєрс» у достатній мірі, щоб протестувати нового гравця у двох іграх за основний склад. А вже в сезоні-1973/74 перед Орестом відкрилася дорога до великого хокею.

– Вони поставили його в центр між Доном «Великий птахом» Салескі і Дейвом «Кувалдою» Шульцем. І Крихітка «О» допоміг їм обом стати найкращими гравцями, – додає Макнаб.

Результатом стало позитивне поєднання з палаючих «петард» на льоду і голів. Не тільки Крихітка «О» грав у такій манері і з подібним рівнем самовіддачі – Білла Клемента і Террі Криспа порівнювали з двома Термінаторами. Але саме Кіндрачук, мабуть, демонстрував тоді найбільшу ефективність в якості універсала-ролевика.

Хоча Орест вже був значною частиною команди, що завоювала Кубок Стенлі в 1974 році, він ще залишався студентом, завзятим учнем за межами льоду. Ще будучи в Саскатуні, Кіндрачук захопився оптометрією (медична спеціальність, що має відношення до очей і пов’язаної з ними системами), бажаючи стати лікарем. Він навіть брав паузи в сезоні, щоб відвідувати відповідні заняття в Університеті Саскачевану.

В середині 1970-х ще не було необхідності перевіряти комусь зір щодня. І Кіндрачук, як влитий, підійшов до системи гри «Флайєрс». Його внесок був набагато вагомішим, ніж його габарити (зріст – всього 178 см, вага – 79 кг). У поході за Кубком Стенлі-1974 Орест закинув 5 шайб і зробив 4 ассисти в 17 матчах плей-офф.

– Він заслуговував певної фори, працюючи з такими вінгерами, як я і Салескі, – жартував Шульц.

Його статистика штрафних хвилин за п’ять років в «Філадельфії» – 85, 72, 101, 79, 128 – найкраще говорить про незмінну непоступливість Кіндрачука в бою на майданчику.

Після того, як «Флайєрс» виграли другий поспіль титул, Кіндрачук продовжив поліпшувати свій рівень гри. У сезоні-1975/76 він набрав 75 ​​очок у 76 матчах регулярного чемпіонату, виходячи на лід переважно в третій ланці. Таким чином, Орест подвоїв свою статистику порівняно з чемпіонським роками.

Проблеми зі спиною загальмували прогрес, і по ходу сезону-1977/78 прізвище Кіндрачука почало фігурувати в зведеннях можливих трейдів. У той час Боббі Кларк і Рік Маклейш були топ-центрами «Філадельфії», і Крихітці «О» було важко піднятися вище чеккінг-лайн.

Чутки підтвердилися 14 червня 1978 року. В цей день Орест був обміняний разом із Томом Блейдоном і Россом Лонсберрі в «Піттсбург» на вибір в першому раунді драфту (Бен Вілсон). Кіндрачук, ставши капітаном «Пінгвінів», провів хороший сезон із 60-ма очками (18 + 42) в 1978/79 рр. Але в наступному сезоні його показники впали до 46 очок (17 + 29). У сезоні-1980/81 він зіграв лише 13 матчів за «Піттсбург» (12 очок). Грижа міжхребцевого диска не тільки пустила під укіс кар’єру Крихітки «О», але й довгий час не дозволяла йому ходити без болю. Операція на спині, звичайно, була зроблена, але «Пінгвіни» вирішили, що Орест їм більше не помічник.

Після того, як «Піттсбург» відрахував його, Кіндрачук був підписаний «Вашингтоном» як вільний агент 1 вересня 1981 року. Однак він зіграв лише чотири матчі (і закинув одну шайбу) за «Кепіталс», перш ніж остаточно попрощався з Національної хокейної лігою.

У своїй книзі під назвою «Бродстріт Булліз» автор Джек Шевальє описав Ореста Кіндрачука як «типового «Льотчика» – несподіваного, недрафтованного, невибагливого». Погоджуючись із цим, можна лише додати, що у свої кращі роки Крихітка «О» був диявольськи ефективним.

З книги Стена Фішлера «Найбільші гравці і миттєвості «Філадельфії Флайєрс»: до 2002 року».

Urstrops: «Орест був зразком скромного орача Флаерз 70-х, яким був майже весь склад, за винятком 2-3 чоловік».

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
error: Матеріал захищено !!